В березні немає великих свят, але багато заходів по підготовці до Паски.
В цьому році Пасхалія почалась 16 лютого і в березні вона продовжується. Все про проходження Пасхалії читайте в статтях за 2024 рік, і все правильно виконуйте.
- 1 березня закінчується масляна
- 2 березня – Прощена неділя
- 3 березня починається Пасхальний піст
- З 3 по 6 березня читається Покаянний канон А.Крицького
- 7, 14, 21 і 28 березня проводиться Пасія
- 15, 22 і 29 березня проходять паніхіди
Святкування Паски кожного року проходить в різні дні, тому і заходи Пасхалії не співпадають з торішніми числами.
Уважно прочитайте про ці заходи в статтях за 2024 рік і запам’ятайте числа, коли вони будуть проходити в цьому році.
В березні ми відзначаємо дві пам’ятні дати, дні пам’яті святих:
14 березня – день пам’яті Преподобної мучениці Євдокії (Явдохи)
22 березня – день пам’яті 40 мучеників, що в Севастійському озері мучилися.
Про цих святих ви можете прочитати в статтях за 2024 рік. Там написано, як можна вирішувати свої проблеми в ці пам’ятні дати.
Далі я вам розповім про пам’ятні дати святих землі Української.
13 березня
День пам’яті мученика святителя Арсенія
митрополита Тобольського і Ростовського
Народився він в 1697 році у м. Володимирі на Волині у збіднілій, але шляхетній сім’ї священика. На той час Володимир-Волинський знаходився на території Польщі. Першу освіту отримав в духовних закладах Володимира.
В 1715 році втікає з Польщі до Києва і вступає до Києво-Могилянської академії на курс риторики. Але покидає навчання і в віці 19 років приймає чернечий постриг. Там прожив два найкращі роки свого життя і переїхав у Чернігів, де був висвячений на ієродиякона. У 1718 році він знову у Києві і продовжує навчання. За вісім років навчання в академії він здобув повну богословську освіту. В 1723 році прийняв сан ієромонаха. У 1728-1729 роках був проповідником в Києво-Печерській Лаврі. В 1729 році прибув до м. Чернігів в Новгород-Сіверський монастир. Тут і закінчилась українська доба в його житті. Навчившись високої української церковної ідеології, він буде до кінця свого життя проповідувати її на чужій землі.
2 грудня 1730 року отець Арсеній виїхав з Москви до Тобольська «на проповідь слова Божого», як було написано в офіційному документі Святого Синоду. У Тобольську він був призначений проповідником і екзаменатором кандидатів, тих, яких готували на священиків. Йому доводилося там займатися і розкольниками. Вперше він побачив, що багато справ вирішується за допомогою кулаків, через бійку. Доводилося виконувати і місіонерську роботу. Він витримав там два роки і попросився до Чернігова, сам собі постановивши, що більше сюди не повернеться.
Повертаючись назад старим сибірським шляхом через Великий Устюг, він разом з богомольцями направляється до Соловецького монастиря, а звідти в Холмогорську єпархію.
Навесні 1734 року владика Холмогорської єпархії Герман запропонував Арсенію посаду священика в морській експедиції на Камчатку. За чотири роки він побував у чотирьох експедиціях і дуже підірвав своє здоров’я, захворів на цингу. А ще безпідставно був заарештований і довгий час перебував у в’язниці. Визволив його єпископ Вологодський Амвросій. Деякий час отець Арсеній був біля нього екзаменатором, а потім протягом двох років законовчителем Санкт-Петербурзького кадетського корпусу.
15 березня 1741 року відбулася хіротонія ієромонаха Арсенія на єпископа і він був призначений митрополитом Тобольським і всього Сибіру. Дорога владики Арсенія до Сибіру була дуже важкою, зважаючи на стан його здоров’я. Тобольська єпархія займала величезну територію розміром 300.000 квадратних миль. Духовенство було абсолютно неосвічене, постійно пиячило і немало почуття честі.
Митрополит Арсеній самовіддано взявся до праці, відкривав школи, займався місіонерською діяльністю.
28 січня 1742 року його було визвано до Москви для участі в коронації імператриці. Невдовзі його призначили на Ростовську кафедру і він став членом Святішого Синоду. Він прийшов на Ростовську кафедру в 33 роки і очолював її 7 років. Тут він написав 12 томів своїх проповідей та багато праць проти розкольників. За його ініціативи в Синоді вирішилися справа про канонізацію митрополита Ростовського Дмитрія.
В 1745 році митрополит Арсеній попросився на спокій, але цариця не відпустила його.
У 1762 році на російський трон зійшла цариця Катерина ІІ. Знаючи, яким способом це було зроблено, митрополит Арсеній не підтримав її, а вона зненавиділа його. Ослушника царської волі було позбавлено сану і вислано як простого ченця в Карельський монастир. Там він рубав дрова, палив печі, мив підлогу.
В 1766 році він був підданий повторному суду. І як політичний злочинець був засуджений до смертної кари. Та по «милосердію» цариці був помилуваний і засланий на вічне і безвихідне перебування в Ревельській фортеці. Йому було 70 років. Останні чотири роки свого життя він провів в кам’яному мішку, в тяжких муках. Двері в каземат замурували, з ним ніхто не спілкувався. А наприкінці відмовились давати не тільки одяг, але і їжу, і воду…
Тяжкі муки скінчилися 28 лютого 1772 року, митрополит-мученик тихо упокоївся в Бозі. Останніми його словами, надряпаними на малесенькому віконці в тому казематі, були: «Благо мені, яко смирил тя еси».
До святого Арсенія звертаються з проханням кріпкої віри, відданості своїй справі. Сміливості в боротьбі з несправедливістю. Прохають вирішити з Господом свої особисті прохання.
17 березня
День пам’яті преподобного Герасима Вологодського
Герасим прийшов до Києва в Гнилецький монастир. Від старців він отримав послух і став вдосконалювати доброчесність, укріпляти себе молитвою. Прийнявши постриг та досягнувши віку, потрібного для отримання священицького сану, був висвячений на ієромонаха.
Блаженний Герасим сподобився піти на далеку північ, де ще майже не знали християнства. Дуже важка була дорога його з Києва на вологодську землю. Північна окраїна Русі тоді іменувалась Заволоччям і було заселено жителями, яких називали «чуддю белоглазой». На той час про Христову віру вони знали лише в загальних рисах.
19 серпня 1147 року ієромонах Герасим зупинився біля впадіння Кайсарового струмка в річку Вологду, біля невеликого посаду. Далі починався густий ліс, в якому на відстані кілометра і поселився Герасим. Він збудував невелику келію і благословляючи це місце пророкував, що тут буде місто і збудуються храми. До нього почали приходити місцеві люди, але сприймали його з непорозумінням. Незважаючи на мізерні знання в християнській вірі, незабаром до нього почали звертатись як до проповідника і порадника. Він почав будувати храм. Сам рубав ліс, розчищав місце для храму.
Він притягував до себе людей своєю покірністю і терпінням, своїми бесідами і батьківськими настановами. Люди почали йому допомагати, а скоро з’явилися і ті, що готові були прийняти постриг.
Увесь час Герасим вів активну місіонерську діяльність, просвіщав великий Вологодський край світлом християнства.
4 березня 1178 року настала його кончина. Тіло преподобного було поховано в монастирському храмі Святої Трійці. Святі мощі його притягували багатьох людей до монастиря, а особливо тих, що хотіли зцілення від хвороб.
Кайсарійський монастир – обитель, яку заснував Герасим існувала 400 років. У вересні 1612 року, після нападу польсько-литовських завойовників, його вщент зруйнували. Після вигнання ворогів монастир відбудували.
До Герасима звертаються з проханням розуміння віри православної, захисту від збоченців і єретиків, перемоги над ворогом, кріпкого здоров’я, зцілення від важких хвороб.
Звертаються і зі своїми особистими питаннями.
Отець Юрій