В лютому одне велике свято, 15 лютого святкуємо Стрітення Господа нашого Ісуса Христа.
Про це свято і чому необхідно освятити свічки на Стрітення читайте в статті за 2024 рік.
В лютому ми відзначаємо дні пам’яті святих. Ці пам’ятні дати роз’яснені в статті за 2024 рік.
3 лютого – День пам’яті Преподобного Максима Сповідника
5 лютого – День пам’яті священномученика Климента
6 лютого – День пам’яті Преподобної Ксенії
7 лютого – День пам’яті Святого Григорія Богослова
12 лютого – Собор вселенських учителів, святителів і Отців Церкви Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Златоустого
27 лютого – День пам’яті Рівноапостольного Кирила, учителя слов’янського (869 р.)
В цьому році дуже рання Паска – 20 квітня. Тому Пасхалія починається з 16 лютого.
Пасхалія – це ряд важливих свят, подій, заходів з підготовки до Паски, це важливий період в житті кожного православного християнина.
Як проходить Пасхалія читайте в статтях за 2024 рік, числа про заходи Пасхалії не співпадають. В 2024 році Пасхалія починалась в березні.
В 2025 році Всеїдний тиждень буде проходити з 16 лютого по 22 лютого, 23 лютого – м’ясопусна неділя і починається масляна по 1 березня.
Уважно прочитайте все про початок Пасхалії. Щоб красиво жити, в здоров’ї, достатку, благополуччі, потрібно в Пасхалію все правильно зробити.
Раніше я розповідав вам про святих старозавітної церкви і Вселенської православної церкви, а в цьому році розповім про святих Землі Української.
1 лютого
День пам’яті Преподобного Макарія, диякона Печерського у Дальніх печерах
Він жив у ХІІІ-ХIV століттях. Уже в дитинстві він залишив дитячі ігри і був схожий на дорослого, утримувався від їжі. Сталося так, що Макарій захворів, лікарі нічим не могли допомогти. Батьки молилися за зцілення і дали обітницю віддати сина на служіння в монастир, якщо Господь його зцілить. Господь почув їх молитву й дитя зцілилося. Батьки відвели його в Святу Печерську обитель. Макарій був покірливий і смиренний, навчався читати і всіляких чеснот. Коли досяг зрілого віку, прийняв чернечий постриг і став дияконом. Постійно вправлявся в богомислії, молитовні і читанні святих книг. Сподобався від Господа дару чудотворіння.
До Макарія звертаються з проханням надати смиренність собі і своїм дітям. Щоб було бажання навчатися грамоті. Щоб дав кріпку віру в Бога.
Щоб він сотворив чудо і допоміг перемогти ворога, щоб наші герої, захисники держави, повернулися живі додому, щоб сила ворога ослабла.
Звертаються і зі своїми особистими проханнями.
2 лютого
День пам’яті Преподобного Євфимія, схимника Печерського у Дальніх печерах
Чернець Києво-Печерської обителі жив в ХІІІ-ХІV століттях. Був дуже побожний, жив чисто і маломовно. Безперервними і благоговійними молитвами досягнув духовного єднання та співбесіди з ангелами.
Коли прийняв схиму, то вже не говорив ні з ким. На його устах була постійно молитва. Їжі, приготовленої на вогні не вживав, а задовольнявся лише сирою городиною.
В нього був ремінний хрест, від благословення яким тяжко хворі люди зцілювалися від своїх хвороб.
До Євфимія звертаються з проханням про благословення і зцілення від різних хвороб за себе і за своїх близьких.
Прохають кріпкої віри в Бога, щоб навчитися правильно молитися і вирішувати свої проблеми.
10 лютого
День пам’яті Преподобного Єфрема Печерського, єпископа Переяславського
Народився він недалеко від Переяслава-Хмельницького. Його світське життя було тісно пов’язано з двома синами Ярослава Мудрого, князями Ізяславом і Всеволодом. В 23 роки, будучі дужим і вродливим, він опинився при дворі князя Ізяслава і мав великі перспективи. Проте його насильно оскопили і він став наглядачем жіночої половини князівських палат. Та завдяки освіченості та Божої благодаті Єфрем швидко став боярином, головним домоправителем князя Ізяслава. Йому були доступні великі матеріальні блага, честь і слава. Але його душа прагнула іншого.
Стомлений гучним і марнотратним життям, прийшов Єфрем до Києво-Печерського монастиря і в 1054 році прийняв постриг.
Він горів бачити святі місця, вивчати життя ангелів та почути від них корисні повчання. Він вирушив до Константинополя і прожив в одному із найдавніших монастирів – Візантійсько-Студійському – 18 років. Вивчив їх статут. Після повернення почав запроваджувати його в Києво-Печерській обителі.
Близько 1072 року за благословенням Божим він був висвячений на єпископа і призначений на Переяславську кафедру.
Він приділяв особливу увагу церковному будівництву. Упродовж кількох років було споруджено Храм на честь Архістратига Михаїла, який став престольним для Переяславської єпархії. Було збудовано ще декілька храмів.
Він уперше на Руси організував широку мережу церковно-лікарських закладів, започатковуючи безкоштовне лікування хворих. На жаль, багато зробленого преподобним Єфремом було знищено в ХІІІ столітті ордами хана Батия. Але лікарні збереглися і протягом сторіч рятували людей. При храмах почали будувати лазні, щоб до святого причастя люди йшли чисті тілом.
Преподобний Єфрем зробив значний внесок в нашу культуру. М.Грушевський писав, що він схожий на Святителя Миколая в своїх діяннях.
За його часів було започатковано Переяславський літопис. Йому належить служба і канон Святителю Миколаю Чудотворцю.
Помер преподобний Єфрем в 1098 році і був похований в храмі Архістратига Михаїла у Переяславі. В наш час його мощі знаходяться в Києво-Печерському монастирі.
До преподобного Єфрема звертаються з проханням дати розуму, освіти, кріпкої віри і умінню приймати правильні рішення в своєму житті.
Прохають вимолити у Бога зцілення від хвороб для себе і своїх близьких.
Звертаються зі своїми особистими проханнями.
11 лютого
День пам’яті святителя Лаврентія, затворника Печерського, єпископа Туринського, у Ближніх печерах
В Іпатієвському літописи від 1182 року преподобний Лаврентій згадується в сані єпископа на Туринській кафедрі.
Спочатку це був молодий, недосвідчений постник Києво-Печерського монастиря. На початку свого чернечого подвигу в Святій обителі Лаврентій загорівся бажанням віддатися суровому затворництву. Братія його відмовляли, зважаючи на його молодість і на сумний приклад преподобних Ісакія та Микити, які мало не загинули в боротьбі сам на сам з підступним дияволом. Лаврентій не погодився і перейшов в сусідній монастир Святого Великомученика Дмитрія і розпочав своє затворництво. З великою ревністю та надією на своє спасіння він поринув у тяжку працю. Всі свої пристрасні похоті умертвляв голодом та викорінював силою молитви.
Божою благодаттю Лаврентій не лише уникнув бісівської вразливості, але й отримав дар зцілення інших.
Він зцілював біснуватих і повернувся до Києво-Печерської обителі.
А невдовзі Лаврентій удостоївся висвячення на Туринську кафедру.
Упокоївся святитель Лаврентій в 1194 році і був похований в Борисо-Глібовському монастирі в м. Турові. Але за його заповітом чудотворні мощі були перенесені в Києво-Печерський монастир і тепер спочивають у Ближніх печерах.
До святителя Лаврентія звертаються з проханням розуміння Закону Божого, кріпкої віри, розумінню молитов.
Прохають зцілення від хвороб для себе і своїх близьких.
Прохають захисту і перемоги над ворогом.
13 лютого
День пам’яті святителя Микити, затворника Печерського, єпископа Новгородського
Преподобний Микита народився в ХІ ст. в м. Києві. Ніяких відомостей про дату народження та його батьків ні літописи, ні інші літературні джерела не зберегли. Відомо, що в молоді роки він прийшов до Києво-Печерського монастиря і став ченцем. Він мав велике бажання уславитися серед людей, тому почав просити ігумена піти в затвор. Той, зважаючи на його вік, заборонив йому це робити.
Та не послухався Микита того, що сказав ігумен. Як захотів, так і вчинив: замурував за собою двері в келію і перебував там безвихідно. Спочатку все йшло добре. Микита молився, співав псалми, але диявол взяв владу над Микитою і сказав йому, що посилає ангела свого до нього, щоб той чинив волю його. І вмить постав перед Микитою біс у подобі ангела і сказав, щоб він не молився, а читав книги, і через них буде спілкуватися з Богом і з тими, хто буде приходити до тебе, подаси слово корисне. Молитися за тебе буду я.
Зрадів затворник такій милості і перестав молитися зовсім. Приділяв велику увагу читанню, та повчав тих, хто приходив до нього, майже як пророк. І всі щиро дивувалися, що збуваються його пророцтва. Ніхто не міг зрівнятися з ним у знанні Старого Заповіту, бо ж знав він його напам’ять. Що ж стосується Євангелія й Апостола, то про них Микита не хотів навіть слухати, уникав згадувати ім’я Ісуса Христа. Книги ці він не хотів навіть бачити.
Не могли більше терпіти зловмисних діянь диявола ні ігумен, ні браття. Богоносні отці прийшли в келію до Микити, і помолившись разом, вигнали з нього біса та вивели його із затвору.
Відтоді преподобний Микита піддався життю суворому у великій помірності, чистоті і смиренні. Господь прийняв його щире покаяння і вручив йому паству.
У 1096 році Микита удостоївся єпископського сану і йому було доручено Новгородську єпархію. Святитель Микита багато сил віддав місіонерській діяльності. За 12 років ахипастирського служіння на новгородській землі святитель Микита побудував декілька храмів, був заснований Антонівський монастир. На його кошти був розписаний Новгородський Собор Святої Софії. Господь удостоїв святого угодника даром чудотворіння. У 1097 році велика пожежа охопила Новгород і існувала велика загроза повного знищення міста. Молитвою святителя Микити пожежа була зупинена. Іншого разу, молитви святителя допомогли, коли на землі новгородській настала страшна посуха.
Всупереч усіх великих трудів і турбот архієрейських, Микита ніколи не залишав подвигу монахів-пустельників – під святительським одягом він завжди носив залізні кайдани вагою 14 фунтів. Про це стало відомо лише після його смерті 31 січня 1108 року. Святителя Микиту поховали в Соборі Святої Софії.
Хотілось би попередити всіх молодих людей, які захочуть послужити Господу якимись особливими подвигами, треба обов’язково радитись з людьми досвідченими. Вчиться на помилках інших і не повторюйте їх.
Після закінчення земного життя святителя багато чудесних зцілень хворих відбувалося при його мощах.
До святителя Микити звертаються з проханням про зцілення від тяжких хвороб за себе і своїх близьких.
Прохають допомогти перебороти гординю і стати смиренним.
Прохають кріпкої віри і захисту від проявів дияволу.
Прохають вимолити перемогу над ворогом і життя гідного в достатку.
18 лютого
День пам’яті святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського
До нашого часу дійшло відносно мало відомостей про життя і діяльність святителя Феодосія. Першопричиною цього могла бути його незвичайна скромність та християнське смирення. Рік народження невідомий, вірогідно, це був початок 30-х років ХVII ст. Про місце народження в різних історичних джерелах наводиться не менше семи.
Святитель Феодосій належав до дворянського роду, його батько був священиком. Змалечку він був вразливий, але смиренний і слухняний хлопчик. Початкову освіту здобув вдома, в кінці 40-х років вступив до Києво-Братської колегії на Подолі. Феодосій навчання не закінчив, а разом з Євстратієм Полоницьким пішли до війська Богдана Хмельницького. В кінці 50-х років повернувся до Києва і прийняв постриг в Києво-Печерській Лаврі. Велику роль в житті молодого ченця відіграє ректор Лазар Баранович, який ще під час навчання Феодосія запримітив його старанність і здібність.
Незабаром Феодосія призначили архідияконом Києво-Софійського Собору. Невдовзі він став намісником Митрополичого дому. Його бажання постійно перебувати в молитві привело його до Свято-Михайлівського монастиря, який знаходився недалеко від Батурина, який славився суворістю чернечого життя. У 1662 році він був призначений ігуменом Свято-Онуфрієвського монастиря, недалеко від Корсуня.
У 1666 році Феодосій з шістьма київськими ігуменами підписав листа на ім’я царя з проханням надати дозвіл українському духовенству самому вибирати митрополита.
У 1688 році, після смерті архімандрита Чернігівського Єлецького монастиря, на його місце був призначений Феодосій. З цього часу до кінця свого життя діяльність святителя Феодосія буде проходити на Чернігівщині.
В 1692 році був підвищений до сану архієпископа і призначений на Чернігівську кафедру. Він став святителем, але святий Феодосій продовжував зберігати всю «простоту чернечого життя, являючи зразок смирення».
Управління єпархією він здійснював біля двох з половиною років. За цей час було відкрито Печеницький жіночий монастир, Любецький чоловічий монастир, побудовано декілька храмів.
Упокоївся святитель Феодосій 5 лютого 1696 року і похований у кафедральному Борисоглібському Соборі, в склепі, який не замуровувався 40 днів. Вже тоді виявилось нетління його мощів, і численні випадки допомоги при його гробі. У 20-х роках ХХ ст. святі мощі були забрані безбожною владою на «анатомірування». Тепер вони мирно спочивають в Свято-Троїцькому соборі м. Чернігів і дають допомогу людям в їх зцілені.
До святителя Феодосія звертаються з проханням дати зцілення від тяжких захворювань, він вважається покровителем людей постраждалих від Чорнобильської катастрофи і допомагає їм.
Прохають розуму, кріпкої віри, захисту і щасливого життя у смиренні.
23 лютого
День пам’яті благовірної княгині Анни Новгородської
Княгиня Анна була старшою дочкою короля Швеції Олафа Скетконунга, була названа язичеським іменем Інгігерда.
Її батько був першим християнським королем Швеції і відрізнявся глибокою побожністю. Святе хрещення король і королева прийняли у 1000 році. Виховання дітей проходило вдома під наглядом батьків. В зрілому віці Інгігерда достатньо володіла літературою, історією, філософією і народною творчістю північних племен.
Вона користувалася великою свободою, багато подорожувала. Її вважали жінкою з добрим серцем, розумною, сміливою.
В 1015 році до короля Олафа прибули посли від князя Ярослава з проханням руки його дочки, і отримали згоду. В наступному році Інгігерда прибула в новгородську землю і отримала християнське ім’я Ірина.
Руська княгиня Ірина всією душею віддалася інтересам своєї нової батьківщини і стала вірною помічницею свого чоловіка – Ярослава Мудрого.
Під час подружнього життя Ірина народила десятеро дітей, із них три доньки. Вони стали: Єлизавета — королевою Норвегії, Анна — королевою Франції і Анастасія — королевою Угорщини. Із синів найбільш відомі четверо старших. Благовірний князь Володимир зарахований до сонму святих. Князі Ізяслав і Святослав по черзі княжили в Києві. Князь переяславський Всеволод – батько Володимира Мономаха – родоначальник князів московських.
Велика княгиня Ірина заснувала в Києві перший жіночий монастир, турбувалась про нього і управляла ним. За її наказом у Новгороді збудували собор Святої Софії і відкрили духовне училище.
Незадовго до своєї кончини княгиня Ірина, глибоко побожна жінка, прийняла чернечий постриг з іменем Анна. Це був перший постриг у великокняжому домі в історії України. Рік упокоєння святої Анни невідомий точно. Мощі святої Анни та її сина Володимира в XVII ст. були знайдені нетлінними і багато людей отримали від них зцілення.
Свята Анна перша з князівського роду показала, як приємно для душі залишити пишне князівське вбрання та змінити його на простий чернечий одяг.
До святої Анни звертаються з проханням надати смиренності та глибокої віри. Дати щастя народжувати дітей і вірно їх виховувати в благочесті.
Прохають зцілення від хвороб і кріпкого здоров’я.
Звертаються зі своїми особистими проханнями.
Я розповів вам про наших святих, про яких існують історичні відомості. Але існує ряд святих про яких менше опису, як вони жили, як померли, але їх мощі знайдені нетлінними і цей факт підтверджує їх святість.
Я вважаю, що в наш час багато людей, які не сховались за спину інших і пішли захищати нашу державу і нас з вами, вони герої, а ті що загинули, захищаючи нас, уже на половину святі, хоча їх мощі і не знайдені нетлінними.
В Законі Божому сказано, що ті, хто загинув захищаючи свою землю і своїх рідних – обов’язково знаходяться в раю, навіть якщо вони були невіруючими. Вони виконали основне правило – своє життя за щастя іншим!
Отець Юрій