6 травня – День пам’яті великомученика Юрія (Георгія) Переможця
22 травня – Перенесення мощей святителя і чудотворця Миколая
29 травня – Вознесіння Господнє
За ці свята читайте в статтях за 2024 рік.
У травні декілька пам’ятних дат і невеликих свят, які потрібно знати. Тому що виконуючи всі вказівки по проведенню свят, ви зможете досягти красивого життя в здоров’ї, щасті, добробуті та благополуччі.
5 травня – День пам’яті апостола Нафанаїла
8 травня – День пам’яті апостола і євангеліста Марка
13 травня – День пам’яті святого апостола Якова Заведеєва
14 травня – День пам’яті святого пророка Ієремії
21 травня – День пам’яті святого апостола Іоана Богослова
22 травня – День пам’яті святого пророка Ісаї
23 травня – День пам’яті апостола Сімона Зилота
Ці пам’ятні дати святих мають велике значення для православних християн. Читайте за ці свята в статтях за 2024 рік.
Далі я розповім про святих землі Української. Багато святих землі Української жили і служили за межами своєї батьківщини. Вони навчали людей православній вірі у всіх кінцях Землі.
10 травня
День пам’яті преподобного Стефана,
ігумена Печерського, єпископа Володимиро-Волинського
Третій ігумен Києво-Печерського монастиря Стефан закінчив своє життя наприкінці ХІ ст. єпископом Володимиро-Волинським. Відомостей про його походження не збереглося. Відомо, що походив він з боярського роду і ще дитиною потрапив у Києво-Печерський монастир, де перебував під опікою ігумена – преподобного Феодосія.
Після прийняття постригу він був призначений керівником хору. Стефан також виконував обов’язки проповідника і наглядав, щоб всі дотримувалися статуту привезеного з Афону.
Перед своєю кончиною в 1074 р. преподобний Феодосій передав своє ігуменство Стефанові, братія підтримала це рішення. Стефан достойно виконував заповіт Феодосія. За його нетривале ігуменство було збудовано величезний кам’яний храм. Поряд були збудовані келії для монахів. За його наказом проводились щоденно Божественні літургії в пам’ять померлої братії.
В 1078 р. з невідомих причин монастирська братія відступилась від ігумена Стефана. Він змушений був покинути монастир. Він мужньо переніс лихо і не захотів далеко віддалятися від обителі.
На протилежному відрозі Печерської гори – у Кловському урочищі – він заснував новий монастир. За розбудову монастиря та запровадження в ньому сурового статуту ігумен Стефан здобув велику пошану. Його ім’я стало відомо в найвіддаленіших місцевостях. Коли помер єпископ Володимир-Волинського в 1090 р., на цей архієрейський престол було обрано Стефана.
Своїм благочестивим служінням він здобув нетлінний вінець слави. 27 квітня 1094 р. він тихо відійшов до Господа.
Єфрем Сірін про нього сказав так: «Той хто звик до терпіння, прагне до чеснот, радіє в скорботах, не падає духом від нещастя, веселиться під час напасті».
До Стефана звертаються з проханням надати сил і впевненості в собі, стійко переносити всі незгоди і неприємності.
Прохають підтримки в вирішенні своїх проблем, щоб не падати духом, бути стійким перед бідою і загрозою.
Прохають розуму для вирішення всіх проблем і Божого захисту.
14 травня
День пам’яті священномученика Макарія, митрополита Київського
Митрополит Макарій не залишив після себе написаних праць, але церковна пам’ять зберігає і прославляє його як приклад для наслідування.
Дані про місце і час народження, дитячі та юнацькі роки відсутні. Відомо, що батьки його були заможні і богобоязливими жителями західних земель, які були під владою Литовської держави.
Ще в молоді роки, за згодою батьків, Макарій прийняв чернечий постриг. Він завжди мав непохитну вірність Православ’ю. У 1480 році був призначений архімандритом Віденьського Свято-Троїцького монастиря. За його управління обитель була приведена у квітучий стан, був споруджений будинок для прочан.
Час, коли жив і діяв святитель Макарій, був відомий боротьбою Православ’я проти спроб введення унії на наших землях. Він був одним із самих видатних захисників Православ’я. В Литві, в той час, більше половини жителів були православні, але керували державою князі, які сповідували католицизм.
В 1495 році Макарія висвятили в єпископа і поставили митрополитом Київським.
Митрополія Київська відділилася від Московської і патріарх Никифор дав благословенного листа і поставив Макарія митрополитом Київським. Більше ста років не було митрополита Київського і тому піддавались пограбуванню і запустіли головні православні святині – Києво-Печерська лавра і Софія Київська.
У 1497 році під час Великого посту він вирушив до Києва, щоб виконати свій святий обов’язок архіпастиря. Подорожуючи річкою Прип’ять, біля села Скриголов, що на Білорусії, була зроблена зупинка для відправлення Божественної літургії в місцевому храмі. В цей час на село напали перекопські татари. Святитель звернувся до мирян: «Рятуйтесь діти, а мені не можна, я віддаю себе волі Божій» і продовжив відправляти літургію. Його вбили прямо біля престолу. Сталося це 1 травня 1497 року. Забрали у свою землю тих, що були з ним, одних убили, інших погнали в полон.
До священномученика Макарія звертаються з проханням кріпкої віри, впевненості в собі, стійкості. Завжди жити за Законом Божим і нічого не боятися. Прохають вирішення своїх проблем особистих.
22 травня
День пам’яті преподобного Йосифа Оптинського
Старцями називають православних християн, в чернечому або ієрейському сані, наділених від Бога талантом вести людей до спасіння. Старці мають: дар молитви, дар розрізняти помисли (чи від Бога та його ангелів, чи від духів зла), дар прозорливості чи пророцтва, дар учительства, дар зцілення духовних і тілесних хвороб.
Усі ці якості були притаманні старцю Йосифу, ієромонаху Оптинської пустині.
В миру Йосифа звали Іван Юхимович Литовкін. Народився він 2 листопада 1837 року в селі Городище Харківської губернії. Батьки були добрі, розумні і благочестиві, але уже в 7 років Іван став повним сиротою. Довелось перенести і холод і голод, працювати у різних хазяїв.
Його старша сестра була черницею і наставила Івана їхати в Оптинську пустинь. 1 березня 1861 р., 24-річний Іван прийшов в Оптинську Свято-Введенську пустинь. Перебував у послугу помічником кухаря. Його беззаперечна слухняність і мовчазність були помічені відразу. Івану запропонували жити в хатинці зі старцем Амвросієм. Він став учеником старця. 16 червня 1872 року Іван був пострижений у ченці з іменем Йосиф, через 5 років він був висвячений в ієродиякони. Йосиф вважав своїм обов’язком берегти старця і турбуватися про його спокій.
Йосиф завжди їздив разом зі старцем Амвросієм, але влітку 1890 р. на чергові збори старець поїхав сам, а Йосифу наказав перейти в його келію і виконувати його обов’язки. Його братія визнала його послідовником старця Амвросія. Він ніколи не був надто ласкавим. На різні запитання прихожан відповіді були чіткими і лаконічними. Докази самолюбства руйнувалися єдиною відповіддю: «Ну що ж, треба потерпіти». Отець Йосиф був наділений даром зцілення.
У січні 1894 року помер ієромонах Анатолій, начальник скиту, і Йосифа обрали його наступником, він пробув на цьому посту 12 років.
У 1905 році Йосиф багато хворів і був змушений відмовитися від усіх своїх посад. Залишився лише зі своїми подвигами старця. Весною 1911 року стан його здоров’я погіршився і земне життя підійшло до завершення.
До старця Йосифа звертаються з проханням надати впевненості в своїх діях, розуму і кріпкої віри.
Прохають зцілення від хвороб, поради як вирішити життєві проблеми.
Звертаються і зі своїми особистими зверненнями і проханнями.
Отець Юрій